Край неперелітних див
30 січня в Руському клубі «Культ Ра» відбудеться відкриття виставки картин Марисі Рудської «Край неперелітних див», що триватиме до 19 лютого.
Пітер Пен (анонімно) ↓
«Словник сучасного українського сленґу»: стисло про проблеми української молоді
Андрій Козлов (анонімно) ↓
Марися Рудська
Julia (анонімно) ↓
Ілюстрована кіноказка від Богдана Жолдака
Марися Рудська (арт) ↓
Ukrainian pictures
volodya ↓
Галина Вдовиченко ділить пів'яблука на чотирьох
Ефрем Лукацький (анонімно) ↓
Ukrainian pictures
Ганс (анонімно) ↓
Галина Вдовиченко ділить пів'яблука на чотирьох
Марися Рудська (арт) ↓
Галина Вдовиченко ділить пів'яблука на чотирьох
Ганс (анонімно) ↓
Галина Вдовиченко ділить пів'яблука на чотирьох
Галина (анонімно) ↓
Галина Вдовиченко ділить пів'яблука на чотирьох
30 січня в Руському клубі «Культ Ра» відбудеться відкриття виставки картин Марисі Рудської «Край неперелітних див», що триватиме до 19 лютого.
Поблизу репетиційної бази, на території УСМ (Управління спеціальних машин) в оточенні, власне, спеціальних машин відбулася зустріч з ансамблем «Куклы Клауса». Музиканти, щойно після репетиції, розсілись на лавках. Кіса – фронтмен, Боб – привітний та комунікативний бас-гітарист, Анічка – флейтистка, Юра – директор гурту та мовчазна, але незамінна Кет. «Мы не говорим по-украински, не принципиально, просто не умеем», – одразу попередили «куклы».
24-го травня в клубі «Прайм» було весело й гамірно. Зібрались діти, жінки, чоловіки, панки, панство і всі вони очікували хорошого. І не дарма! Перша порція хорошого під назвою «Целюліт» змінила басиста прямо на сцені! Басистка Катя, також відома як Фея, покинула сцену після першої ж пісні, а на її заміну вийшов новий басист. «У нас традиція, – прокоментувала Лєна, вокалістка, ...
Більшість фото цього альбому зроблена з 1988 року по 1993 рік. Вони стали підсумком дослідження цього періоду з життя України і тому не можуть претендувати на всебічний і повний показ усього, що трапилось за цей час.
В українській сучасній літературі, на жаль, ще багато не розвинутих жанрів. Серед них, так званий, хоррор, «книги жахів». Більшість авторів не сприймають цей жанр всерйоз, вважаючи, що зобразити гору трупів, ріки крові, відгризені руки і мутантів-тарганів – може кожен і тому беруться за інші жанри. Насправді жахи – це значно тонше й складніше. При величезній кількості зарубіжного «жахливого мистецтва», штамповані жахалки вже не лякають, максисум – викликають огиду. Тож потрібно шукати вхід у безстрашне серце читача.